Статус біженця у США. Еміграція до США.

status-bezhenza

NOTA BENE!

  • Правильно підготовлений кейс з доказами та підставами, що відповідають Женевській Конвенції та регламенту УВКБ ООН, дає Вам максимальні шанси набути статусу біженця та легалізуватися остаточно!
  • Кейс з доказами та конвенційними підставами збирається та готується тільки в країні громадянства чи резиденства (перед виїздом для запиту статусу, так і під час перебування в іншій країні перед запитом)

Наші послуги

  1. Консультації з міграційного права; про правовий статус біженця за кордоном, про виїзд за кордон для подальшого прохання про надання статусу, про підстави отримання статусу біженця, про програми соціальної та фінансової підтримки при отриманні статусу біженця за кордоном (про право на проживання, навчання, право на працевлаштування, медичне обслуговування , отримання ВНП) про міжнародні нормативно-правові акти, що регламентують правовідносини в даній сфері.
  2. Повний супровід та підготовка пакета підтверджуючих документів історії (кейсу): про загрозу життю (життю та здоров’ю членів сім’ї), переслідування з боку правоохоронних органів або інших осіб, утиски за расовими, національними, мовними, релігійними, політичними та іншими ознаками. Підтвердження неможливості держави в особі своїх компетентних органів забезпечити вашу безпеку та недоторканність.
  3. Правова та психологічна підготовка перед проведенням інтерв’ю (у компетентних органах країни де відбуватиметься прохання про надання статусу біженця) до виїзду за кордон.

Програма Лаутенберга та загальні підстави

Програма Лаутенберга (Lautenberg Amendment) з переселення біженців.
Якщо у вас є близькі родичі на території колишнього Радянського Союзу, які мають право виїзду за програмою Лаутенберга для біженців і яких ви хотіли б викликати на постійне місце проживання в Сполучені Штати, Ви можете заповнити Аффідевіт про ваші стосунки (Affidavit of Relationship) та супровідну документацію .
Люди, які живуть у колишньому Радянському Союзі і претендують на право участі в програмі Лаутенберга з переселення біженців, повинні відповідати всім вимогам:
  • Основний заявник має бути близьким родичем: чоловік (дружина), діти, брат або сестра, дідусь, бабуся чи онук – постійного законного мешканця Сполучених Штатів. Основному заявнику має бути не менше 18 років.
  • Основний заявник має бути євреєм або належати до однієї з євангелістичних християнських церков, Українській католицькій або Українській автокефальній православній церкві.
  • Щоб кваліфікуватися як євреї: щонайменше один із батьків заявника – батько чи мати – має бути євреєм, і документація, як правило, свідоцтво про народження, видане до 1991 року, має бути надана як доказ.
  • Усі особи, включені до заяви, поданої за програмою Лаутенберга, повинні жити у сім’ї основного заявника.

Близький родич – чоловік (дружина), діти, брат чи сестра, дідусь, бабуся чи онук – який є постійним жителем Сполучених Штатів, має подати від свого імені заяву за програмою Лаутенберга щодо своїх родичів у колишньому Радянському Союзі (Аффідевіт про відносини та супровідну документацію) –Affidavit of Relationship) через спеціально асигноване Агентство.

Будь ласка, зверніть увагу: якщо ваш родич вже мав статус основного заявника за програмою Лаутенберга для біженців і його справа була закрита через невиїзд, то, швидше за все, він більше не має права на статус біженця, якщо причини невиїзду не виявляться надзвичайно переконливими та добре документованими.

Усі особи, які подають заяви на участь у програмі, що проживають у республіках колишнього Радянського Союзу, повинні заповнити та підписати Попередню Анкету (PQ). Анкета заповнюється англійською (в крайньому випадку – українською) кожного члена сім’ї 14 років і старше. Кожна анкета має бути заповнена та підписана особою, на яку вона заповнена. Кожен заявник несе персональну відповідальність за вірність інформації, що міститься в ній. Неповно або неточно заповнена анкета може значно затримати розгляд справи або виявитися недійсною для подальшого розгляду.

Усім заявникам, включаючи дітей, необхідно додати до анкет копії біографічних сторінок закордонних паспортів (якщо дитина не має окремого паспорта, необхідно додати ту сторінку закордонного паспорта одного з батьків, де вказана дитина). За відсутності копій закордонних паспортів розгляд справи може бути суттєво затримано. При цьому заявникам слід отримати закордонні паспорти до моменту подання документів на участь у Програмі. Якщо часу на оформлення закордонного паспорта не залишається, необхідно додати копію біографічної сторінки внутрішнього паспорта або внутрішнього посвідчення особи. Якщо є внутрішній і закордонний паспорт, слід додати копію тільки закордонного паспорта.

Родич, що запрошує, в США повинен оформити документ про родинні відносини (AOR – Affidavit of Relationship), який необхідно завірити нотаріально і додати до нього копію документа, що підтверджує легальний статус у США родича, що запрошує.

Родич, що запрошує, повинен передати ці документи (AOR, анкети та копії паспортів) всі разом до однієї з місцевих філій Агентств з переселення біженців до США.

Загальні підстави статусу біженця. Правові аспекти.

Надання статусу біженця – це процедура, що складається з декількох етапів. (Водночас, особа стає біженцем не через визнання, а визнається такою, оскільки є біженцем.)
До них відносяться:

  1. Прибуття до країни притулку, подання заяви та проходження процедури набуття статусу біженця;
  2. Розгляд клопотання щодо надання статусу біженця відповідними органами;
  3. Визначення підзахисної категорії осіб;
  4. Встановлення підстав для надання статусу біженця;
  5. Захист окремих категорій осіб.

Розгляд зазначених етапів здійснюватиметься на базі Посібника з процедур та критеріїв визначення статусу біженців (згідно з Конвенцією 1951 р. та Протоколу 1967 р. стосовно статусу біженців), підготовленого УВКБ ООН (далі — Керівництво) (див. додаток).

1. Прибуття до країни притулку, подання заяви та проходження процедури для набуття статусу біженця.
Особа може прибути в країну притулку законним шляхом (як турист, для відвідування родичів, навчання, роботи, ділового візиту, з інших підстав) і перебувати в країні в статусі іноземця або особи без громадянства, а потім внаслідок надзвичайної ситуації, що виникла в країні його громадянства. або постійного проживання, звернутися із заявою про надання притулку до конкретних органів країни перебування, встановлених її законодавством, та пройти відповідну процедуру набуття статусу біженця. Такі особи, згідно з Керівництвом, називаються біженцями «на місці». До них також належать особи, які перебувають за кордоном, які стали біженцями «на місці» внаслідок своєї власної поведінки (наприклад, об’єднання з уже визнаними біженцями або висловлювання політичних поглядів, що різко розходяться з офіційним курсом уряду країни їхнього громадянства або місцеперебування) (пп. 94 -96 Посібника).
Іншою категорією осіб, які шукають притулку, є ті, які нелегально залишають територію країни свого громадянства або постійного місцеперебування, рятуючись від переслідувань влади і через це незаконно в’їжджають до країни притулку. Після перетину кордону вони мають у встановлений законом країни прибуття термін звернутися до відповідного органу із заявою про надання притулку та надалі пройти відповідну процедуру для набуття статусу біженця (буде розглянуто у гл. 6).

2. Визначення підзахисної категорії держави.
Конвенційні біженці (особи, які є біженцями відповідно до положень Конвенції 1951 р. про статус біженців або Протоколу 1967 р.). Якщо держава є учасником Конвенції 1951 або Протоколу 1967, то на уряді цієї країни лежить обов’язок щодо надання особам статусу біженця. На національному рівні існують різні процедури для ухвалення рішень щодо надання такого статусу. З точки зору біженців, статус конвенційного біженця є найкращим: він не тільки є гарантією проти висилки, а й надає цілу низку економічних та соціальних прав, зазначених у Конвенції та Протоколі. Ці права включають право на отримання проїзних документів, що має виняткове значення.
Особи, які мають право на додатковий, допоміжний захист. Застосовується урядами деяких країн (Чехія, Норвегія, Данія) щодо осіб, яких вони не вважають конвенційними біженцями. Такі особи можуть опинитися в небезпеці у разі свого повернення в країну походження внаслідок широкого поширення насильства, іноземної агресії, внутрішніх конфліктів, масових порушень прав людини, застосування тортур або інших обставин, що серйозно порушують громадський порядок (дана підстава міститься в Конвенції Організації африканської єдності). 1969 (п. 2 ст. 1), Картахенської декларації 1984 (п. 3 розд. II), а також в Конвенції проти тортур 1984 (ст. 3).
На осіб, які належать до цієї категорії біженців, також поширюється принцип невисилки. Разом з тим, вони не можуть претендувати на всю сукупність переваг, що надаються конвенційним біженцям.
Управління Верховного комісара ООН у справах біженців.
У компетенцію УВКБ ООН входять особи, які визнаються біженцями Верховним комісаром ООН у справах біженців на підставі його Статуту, який містить практично те саме визначення, що й Конвенція 1951 р., а також деякі інші категорії біженців відповідно до резолюцій Генеральної Асамблеї. Таких осіб називають мандатними біженцями. Визнання осіб мандатними біженцями таким чином не залежить від того, чи є держава, в якій вони знайшли притулок, учасником Конвенції та Протоколу. Ними можуть стати навіть ті особи, чиї клопотання щодо надання статусу конвенційного біженця було відхилено державними органами.
Особа, визнана мандатним біженцем, користується захистом УВКБ ООН проти висилки, йому гарантується обходження відповідно до основних гуманітарних принципів. Водночас, такий статус не означає всієї повноти прав, які надаються особам, які набули статусу біженця відповідно до положень Конвенції.
Набуття статусу біженця за принципом prima facie (першого враження). Право на отримання статусу біженця за принципом prima facie, іншими словами, право, яке ґрунтується на перших враженнях, застосовується у разі масових потоків біженців, коли визначення відповідності осіб, які висуваються до біженців, критеріям на індивідуальній основі є недоцільним або неможливим. Це стало звичною практикою з 1960-х рр., коли УВКБ ООН та деякі країни вперше зіткнулися з регулярними масовими рухами біженців, зокрема в Африці.
Необхідність негайних дій задля забезпечення захисту людей нерідко виникає до того, як стає можливим визначити їх статус. Державам слід прагнути забезпечення такого поводження з ними, яке відповідало б загальновизнаним гуманітарним принципам. Причому таке звернення має гарантуватися всім особам, які прибули з однієї країни з таких причин.

3. Критерії статусу біженця.
Особа стає біженцем, як тільки вона починає відповідати критеріям, які містяться в Конвенції.

Процес визначення статусу біженця відбувається у два етапи:

  1. З’ясування фактів, що належать до цього випадку;
  2. Застосування до цих фактів визначення Конвенції 1951 р. та Протоколу 1967 р.

Положення Конвенції 1951 р., що визначають, хто є біженцем, включають:

  1. Позитивні (або включні) положення, що закріплюють критерії, яким має відповідати особа для того, щоб бути визнаною як біженець. Ці положення становлять позитивну основу, де будується визначення статусу біженця;
  2. Виняткові положення, що мають негативне значення, вказують на умови, за яких особа перестає бути біженцем. Виняткові положення також обумовлюють обставини, за яких особа не може набути статусу біженця, навіть у тому випадку, якщо вона відповідає позитивним критеріям, які містяться у включних положеннях.

Включні положення.
Відповідно до статті 1 А 2) Конвенції 1951 р. поняття «біженець» застосовується щодо будь-якої особи, яка «…в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознакою раси, віросповідання, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань знаходиться поза країни своєї цивільної належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом унаслідок таких побоювань; або, не маючи певного громадянства і перебуваючи поза країною свого колишнього звичайного місця проживання в результаті подібних подій, не може або не бажає повернутися до неї через такі побоювання».
Таким чином, у визначенні біженця виділяються кілька основних елементів:

  1. Цілком обґрунтовані побоювання;
  2. Переслідування;
  3. Ознаки раси, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних переконань;
  4. Знаходження поза країною своєї громадянської приналежності;
  5. Неможливість чи небажання користуватися захистом країни походження.

Проаналізуємо вказані елементи.

Цілком обґрунтовані побоювання.

Слова «цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань» є ключовими у визначенні. Поняття «цілком обґрунтовані побоювання» включає суб’єктивний (побоювання) та об’єктивний елементи (цілком обґрунтовані), обидва з яких мають бути розглянуті при визначенні статусу біженця (пп. 37, 38 Керівництва).
Передбачається, що якщо тільки особа не шукає пригод або не бажає просто переглянути світ, то вона ніколи в звичайних умовах не залишить свій дім і країну без обставин, що змушують до того. Може існувати безліч примушуючих і зрозумілих причин, але лише одна виділяється для позначення біженця. Вираз «через цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування» із згаданих причин, із зазначенням специфічних обставин, робить решту причин втечі які не стосуються цього визначення. Це не поширюється на таких осіб, як жертви голоду або стихійного лиха, якщо тільки вони також не мають цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування з однієї із зазначених вище причин. Однак інші мотиви, взяті в цілому, можуть також мати відношення до процесу визначення статусу біженця, оскільки всі обставини мають бути враховані для правильного розуміння суті справи (п. 39 Посібника).
Суб’єктивні елементи. Страх є станом психіки і через це — умовою суб’єктивною. В окремих випадках зафіксованих фактів минулих переслідувань буде достатньо для того, щоб переконатися у наявності страху перед майбутнім переслідуванням. У низці інших випадків необхідно дати оцінку особи і достовірності тверджень особи, що клопотається про надання їй статусу біженця. Слід звернути увагу на його минуле особисте та сімейне життя, приналежність до расових, релігійних, національних, соціальних та політичних груп, його власні судження (пп. 40, 41 Керівництва).
Об’єктивні елементи. Заяви особи, яка клопочеться про надання статусу біженця, необхідно оцінювати у загальному контексті ситуації. Знання умов у країні, з якої походить заявник, є ключовим фактором в оцінці достовірності його тверджень та обґрунтованості його клопотання. Загалом можна розцінювати побоювання заявника як цілком обґрунтовані, якщо існують підстави вважати, що продовження його перебування в країні походження стало нестерпним через причини, зазначені у визначенні, або стане нестерпним у разі повернення заявника до цієї країни на підставі відомих фактів про становище в країні біженця. Ці міркування не повинні завжди ґрунтуватися на особистому досвіді прохача. Події, що відбулися з родичами, знайомими та іншими членами тієї ж расової та соціальної групи, можуть бути підтвердженням того, що побоювання особи рано чи пізно стати жертвою переслідування цілком обґрунтовані (щоправда, у випадку з відомою особистістю можливість переслідування може бути навіть більшою, ніж у випадку зі звичайною людиною) (п. 43 Посібника).
Економічні мігранти.
Кризова економічна ситуація, що позбавляє людину всіх можливостей для добування засобів існування, дійсно може бути прирівняна до переслідувань. Економічна політика держави може підривати становище певної частини населення (наприклад, позбавлення права на торгівлю, дискримінаційне чи надмірне оподаткування стосовно окремої етнічної чи релігійної групи), жертви цих заходів можуть під тиском обставин залишати країну, стаючи біженцями. Водночас особи, які залишають свої країни виключно для того, щоб покращити матеріальне становище, а не через побоювання переслідувань, є не біженцями, а економічними мігрантами (п. 63 Керівництва).
Паспорти.
Наявність у особи дійсного паспорта не є перешкодою для набуття ним статусу біженця. У ряді випадків біженці отримують паспорти офіційними каналами. В інших випадках паспорти видаються їм із єдиною метою сприяти виїзду «небажаних елементів» із країни. Паспорти можуть бути одержані незаконним шляхом. Можливі виняткові ситуації, коли особа, яка відповідає критеріям для набуття статусу біженця, може зберегти свій національний паспорт або отримати новий від влади країни громадянства за спеціальним розпорядженням, особливо в тих випадках, коли такі розпорядження не мають на увазі, що володар національного паспорта може повернутися до своєї країни без попереднього дозволу. Зазначена ситуація не перешкоджає отриманню статусу біженця (п. 93 Посібника).

Переслідування.

Цілком обґрунтовані побоювання мають бути пов’язані з переслідуванням. Особи, що бояться голоду або природних лих, не є біженцями, якщо вони не мають цілком обґрунтованих побоювань зазнати переслідувань з однієї з причин, викладених у визначенні. Ні Конвенція 1951 р., ні будь-який інший міжнародний документ не містять визначення переслідувань. Зі статті 33 Конвенції можна зробити висновок про те, що загроза життю чи фізичній свободі внаслідок расової, релігійної чи національної приналежності, політичних переконань чи приналежності до певної соціальної групи означає переслідування.
Загальна декларація прав людини 1948 містить основні права і свободи людини. Порушення цих прав внаслідок названих вище причин може розглядатися як переслідування. Дані права включають:

  • свободу від катувань або жорстоких, нелюдських або тих, хто принижує людську гідність поводження та покарань;
  • свободу від рабства та підневільного стану;
  • визнання правосуб’єктності;
  • свободу думки, совісті та релігії;
  • свободу від довільного арешту та затримання;
  • свободу від довільного втручання у особисте та сімейне життя.

Відповідно до конкретної ситуації інші протиправні дії чи загрози також можуть означати переслідування, зокрема:

  • покарання чи повторне покарання за порушення закону, непорівняні з скоєним злочином. При цьому слід враховувати, що біженець – жертва чи потенційна жертва несправедливості, а не особа, яка ховається від правосуддя;
  • покарання внаслідок однієї з причин, викладених у визначенні (наприклад, за незаконне релігійне навчання);
  • економічні обмеження внаслідок однієї з причин, що є у визначенні, які мають настільки суворий характер, що позбавляють цю особу здатності добувати собі кошти для проживання;
  • жорстокі санкції за незаконний виїзд чи перебування без належного дозволу за кордоном у разі, якщо виїзд викликано причиною, згаданою у визначенні.

Переслідування зазвичай пов’язують із діями влади будь-якої країни. Зустрічаються, однак, ситуації, коли уряду країни походження не може бути пред’явлене безпосереднє звинувачення у переслідуванні, але держава не бажає або не може забезпечити захист. У таких випадках причиною переслідувань може бути відсутність захисту. Поняття переслідувань, в такий спосіб, не обмежується діями уряду чи його посадових осіб.
У клопотаннях біженця можуть бути твердження щодо цілком обґрунтованих побоювань переслідувань за сукупністю ознак. Автори подібних звернень, можливо, випробували на собі різні форми дискримінації, кожна з яких може і не є переслідуванням, але позначилася на їхньому соціальному та економічному становищі. Таке звернення могло викликати відчуття тривоги та невпевненості у майбутньому. Подібні випадки, ускладнені іншими несприятливими факторами, такими як загальна атмосфера невпевненості в країні походження, можуть спричинити виправдані твердження щодо цілком обґрунтованих побоювань переслідування (п. 53 Посібника).

Раса, релігія, громадянство, приналежність до певної соціальної групи чи політичні переконання.

Раса.
Поняття раси слід сприймати у якнайширшому сенсі, що включає всі види етнічних груп, які у повсякденній мові можуть і називатися расами. Нерідко це пов’язано з приналежністю до будь-якої специфічної соціальної групи загального походження, що утворює меншість серед населення.
Дискримінація на расовій основі часто прирівнюється до переслідувань за змістом Конвенції 1951 р. Це випадки, коли в результаті расової дискримінації людська гідність принижується настільки, що це стає несумісним з елементарними і невід’ємними правами людини, або коли байдуже ставлення до расових обмежень може призвести до серйозних наслідків (пп. 68, 69 Посібника).
Релігія
Загальна декларація прав людини 1948 р. та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р. проголошують право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає також свободу на зміну релігії та право на поширення своїх релігійних переконань, право на релігійне навчання, богослужіння та дотримання релігійних обрядів та ритуалів.
Приклади переслідувань на релігійному ґрунті включають:

  • заборона членства у релігійних громадах;
  • заборона релігійних молитов у публічному чи приватному порядку;
  • заборона релігійного навчання;
  • істотну дискримінацію за ознакою релігійної практики чи приналежності до певної релігійної громади (пп. 71, 72 Настанови).


Громадянство.

Тлумачення терміна «громадянство» у трактуванні Конвенції 1951 р. не обмежується поняттям «громадянська приналежність» і збігається з національністю, включає також належність до певної етнічної, релігійної чи мовної групи і може збігатися з поняттям «раса». Тому переслідування за національною ознакою може виражатися у ворожому відношенні та включати заходи, спрямовані проти національної меншини (релігійної, етнічної). Навіть факт приналежності до такої меншості може за певних обставин викликати обґрунтовані побоювання можливості переслідування.
Якщо на території є кілька етнічних чи мовних груп, то не завжди можна відрізнити переслідування за національною ознакою від переслідувань за політичними переконаннями за умови поєднання політичних рухів із певною національністю (пп. 74—76 Керівництва).

Соціальна група.
Конкретні соціальні групи, зазвичай, об’єднують людей подібного походження, які ведуть подібний спосіб життя і мають подібний соціальний статус. Сім’я, наприклад, може розглядатися як специфічна соціальна група, так само як і громадські об’єднання і класи. Твердження про переслідування за цією ознакою нерідко супроводжується побоюваннями переслідувань за іншими ознаками, такими як расова, релігійна та національна приналежність. Причиною переслідування є відсутність упевненості в лояльності конкретної соціальної групи щодо уряду або політичних цілей або економічної діяльності соціальної групи, що перешкоджають проведенню урядової політики (пп. 77, 78 Керівництва).
Конвенція 1951 р. є єдиним міжнародним інструментом, що визнає важливість соціальних чинників. Стаття 2 Загальної декларації прав людини 1948 р. згадує «національне та соціальне походження» у числі ознак, дискримінація на підставі яких має бути заборонена. Аналогічні положення містяться у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р.

Політичні переконання.
П’ята і остання з названих у Конвенції 1951 р. причина цілком обгрунтованих побоювань зазнати переслідувань — політичні переконання. Визначення цього поняття засноване на статті 19 Загальної декларації прав людини, яка говорить, що «кожна людина має право на свободу переконань і на вільне вираження їх: це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, отримувати та поширювати інформацію та ідеї будь-якими коштами та незалежно від державних кордонів». Цей основний принцип також підтверджується у статті 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
Термін «політичні переконання», таким чином, слід розуміти у широкому розумінні, який включає переконання та вираження поглядів з будь-якого питання, що відноситься до сфери діяльності державних та політичних інститутів. Сам собою факт наявності політичних переконань, відмінних від урядової ідеології, не є підставою для клопотання про надання статусу біженця. Заявник повинен надати докази цілком обґрунтованих побоювань зазнати переслідувань за сповідання таких переконань.

Це передбачає, що:

  • ставлення влади до переконань заявника є нетерпимим;
  • переконання заявника відомі владі чи приписуються ними заявнику;
  • заявник або інші особи в аналогічному положенні постраждали за свої переконання або зазнали погроз застосування репресивних заходів.

Проте, можливі такі ситуації, коли заявник не висловлював своїх переконань, але через твердість його переконань є підстави припускати, що в майбутньому вони будуть виражені і це призведе до конфлікту з владою. При обґрунтованості припущень такого заявника можна розглядати як особу, яка зазнає побоювання переслідувань за політичні переконання (п. 82 Посібника).
Ситуація видається більш складною в тих випадках, коли заходи, вжиті стосовно заявника, мають характер санкцій за нібито скоєний злочинний акт проти державної влади або економічний злочин, який він насправді не вчиняв. У подібних обставинах необхідно встановити політичні переконання заявника і визначити, чи спричинили вони за собою чи могли б спричинити переслідування, яких побоюється заявник (п. 81 Посібника).

Стать.
Стать не належить до викладених у Конвенції причин, на підставі яких здійснюється переслідування. Тим не менш, є випадки, коли жінки, які звернулися з проханням про надання притулку, зазнавали переслідувань внаслідок приналежності до своєї статі. Прикладом таких ситуацій може бути жорстоке та негуманне поводження з жінками, які порушили соціальні звичаї поведінки, прийняті у суспільстві. Інші приклади включають випадки серйозної та систематичної дискримінації щодо жінок внаслідок їх приналежності до своєї статі. Відповідно до рекомендацій Європарламенту та Виконавчого комітету УВКБ ООН (висновок 39 (XXXVI) — 1985 р. «Жінки-біженки та міжнародний захист»), у подібних ситуаціях слід надавати статус біженця відповідно до положень Конвенції, або жінок у подібних ситуаціях слід розглядати як належних до певних соціальних груп, і на цій підставі визнавати за ними право на набуття статусу біженця.

Знаходження поза країною цивільної власності або колишнього звичайного місця проживання.
Визначення «що знаходиться поза країною своєї громадянської приналежності» відноситься до тих осіб, які на відміну від апатридів (осіб без громадянства) мають громадянство. Найчастіше біженці зберігають громадянство країни походження.
Основна вимога при отриманні статусу біженця полягає в тому, що прохач, який має громадянство, перебував поза межами країни своєї громадянської приналежності. З цього правила немає винятків. Міжнародний захист не може бути застосований доти, доки особа перебуває на території, що знаходиться під юрисдикцією його країни.
Як наголошується в понятті біженця, вельми обґрунтовані побоювання особи стати жертвою переслідування повинні ставитись до країни його громадянської приналежності. Доки він не має побоювань щодо країни своєї громадянської приналежності, можна очікувати, що він скористається захистом з боку цієї держави. У такому разі він не потребує міжнародного захисту і тому не є біженцем.
Побоювання переслідування не обов’язково мають поширюватися на всю територію країни цивільної приналежності біженця. Так, у разі міжетнічних зіткнень або інших серйозних заворушень, які прирівнюються до умов громадянської війни, переслідування конкретної етнічної або національної групи можуть обмежуватися лише частиною території цієї країни. У таких випадках особі не повинно бути відмовлено у статусі біженця тільки тому, що вона могла б знайти притулок в іншій частині цієї країни, якщо з урахуванням обставин було б нереально чекати цього.
Особи без громадянства (апатриди) на відміну від осіб, які мають громадянство, можуть стати біженцями, якщо перебувають поза межами країни свого колишнього місця проживання з причин, зазначених у визначенні. Крім того, покинувши країну з цих причин, апатрид не може повернутися до неї (пп. 88—91 Керівництва).

Біженці “на місці”.
Особа не може апелювати до міжнародного захисту, якщо вона знаходиться в межах територіальної юрисдикції своєї країни. Водночас, Конвенція не стверджує, що переслідування може мати місце лише в межах кордонів країни походження. Побоювання переслідувань можуть виникати з умов, що виникли після того, як ця особа залишила країну, як у випадку з біженцями «на місці».
Як було показано вище, біженці «на місці» є особливим випадком. Це особи, які стали біженцями внаслідок певних подій, що мали місце в країні їхнього походження під час їх відсутності або через свою діяльність за межами країни. У цьому випадку заявник, який стверджує, що він має досить обґрунтовані побоювання зазнати переслідувань внаслідок своїх політичних переконань, не обов’язково повинен довести, що владі його країни були відомі його політичні погляди до того, як він її покинув. Можливо, він мав приховувати свої політичні переконання і йому не довелося зазнати будь-якої дискримінації або зазнати переслідувань (пп. 94—95 Керівництва).
Разом з тим, сам собою факт відмови у захисті з боку уряду чи відмови у поверненні може означати цілком обґрунтовані побоювання зазнати переслідувань. У цих обставинах слід ретельно вивчити ті наслідки, з якими заявнику, який дотримується певних політичних переконань, доведеться зіткнутися у разі повернення.

Неможливість чи небажання скористатися захистом.
Неможливість скористатися захистом передбачає наявність обставин, які перебувають за межами волі цієї особи. Прикладом таких обставин може бути війна, громадянська війна чи інші потрясіння, які перешкоджають здійсненню державою захисту своїх громадян чи роблять такий захист неефективним. Заявник також може бути позбавлений захисту своєї громадянської власності або звичайного місця проживання. Таке позбавлення захисту може сприяти зміцненню у заявника побоювань стати жертвою переслідувань, що також є одним із елементів переслідувань.
Термін «небажання» стосується біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської приналежності або країни свого колишнього звичайного місця проживання. Мотивування такої відмови виражається фразою “внаслідок таких побоювань”. У тих випадках, коли особа готова прийняти захист своєї країни, така готовність, як правило, несумісна із твердженням про наявність у неї цілком обґрунтованих побоювань зазнати переслідувань. Якщо заявник має захист країни його національної належності і він не має підстав на цілком обґрунтованих побоюваннях причин для відмови від такого захисту, то заявник не потребує міжнародного захисту і не є біженцем (п. 100 Посібника).
Безгромадянство та статус біженця не є ідентичними поняттями. Не всі особи, які не мають громадянства, є біженцями, так само як і не всі біженці є особами без громадянства. В окремих випадках особи, які біжать зі своїх країн, дійсно можуть піддаватися позбавленню громадянства, але в низці інших випадків вони можуть зберігати формальний зв’язок зі своєю країною. Особи без громадянства повинні бути поза країною свого колишнього звичайного місця проживання внаслідок причин, викладених у визначенні. Якщо таких причин не існує, то така особа без громадянства не є біженцем (п. 102 Посібника).

Множинне громадянство.
У випадках подвійного чи множинного громадянства статус біженця може бути наданий, якщо особа, яка клопотає про неї, не в змозі або не бажає, внаслідок цілком обґрунтованих побоювань, скористатися захистом будь-якої з держав, громадянином яких вона є. Отже, виключаються з-поміж біженців ті особи з подвійним або множинним громадянством (біпатриди), які можуть скористатися захистом однієї з країн, громадянами якої вони є. Однак, якщо громадянство в країні, щодо якої біпатрид не висловлює побоювань, виявляється неефективним, оскільки ця країна не надає такого захисту, який зазвичай надається громадянам, біпатриду надається статус біженця.
Наші переваги
Професіоналізм

Понад 10 років систематичної, ефективної та результативної роботи із захисту прав.

Індивідуальний підхід

Вся робота побудована на максимально ефективному вирішенні проблем клієнтів.

Оперативність

Ми цінуємо Ваш час, тому будь-яке доручення буде виконано максимально швидко.

Відкриті відносини

Ми завжди відкриті з нашими клієнтами.

Надаємо юридичні послуги

Збір документів під запит
Консультації з міжнародного та міграційного права
Оформлення заяв та документів, нотаріальне засвідчення
Супровід справ як в Україні, так і в інших країнах